3 грудня кожного року світ відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю (День
захисту з особливими потребами). Нажаль багато захворювань чи травми, у тому числі
отриманих під час бойових дій, обмежують людей у фізичних можливостях – вони не
можуть виконувати звичні для кожної здорової людини функції. Від цього страждає близько
15% людей на планеті. Люди з інвалідністю мають труднощі – побутові, психологічні,
проблеми з освітою та працевлаштуванням. Їм часто притаманні нижчий рівень життя та
часткова чи повна соціальна ізоляція.
Ініціатором проведення цього символічного дня стала Організація Об’єднаних Націй
(ООН), яка запропонувала заснувати цей день на честь закінчення Десятиліття інвалідів,
проголошеного в 1983 році. Близько 10% населення світу або 650 млн. людей – інваліди.
Україна була однією з перших держав, які відгукнулись на заклик ООН щодо
щорічного проведення цієї дати та закріпити його на законодавчому рівні. Зокрема, 28
листопада 1992 року було прийняте Розпорядження Президента України «Про відзначення
Міжнародного дня інвалідів в Україні», 27 листопада 1993 року – Указ Президента України
«Про Міжнародний день інвалідів в Україні». 3 грудня 1998 року – Звернення Верховної
Ради України з нагоди Міжнародного дня інвалідів.
З метою захисту прав інвалідів в Україні були ухвалені Закони України «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні «Про реабілітацію інвалідів в Україні»,
ратифікована Конвенція ООН про права інвалідів.
На сьогодні кожний 14-й громадян України має вади здоров’я, що кваліфікуються як
інвалідність. Через війну чимало українців втрачають своє здоров’я. Кількість людей з
інвалідністю, як серед військових, так і цивільних, на жаль, збільшується. Наразі в країні
налічується три мільйони людей з інвалідністю (4% населення держави), у т.ч. 165 тис.
дітей. Україна імплементує міжнародні стандарти щодо забезпечення прав і свобод цієї
категорії громадян у національне законодавство. Ці зміни насамперед про те, якою
державою ми прагнемо бути, - державою без бар’єрів, де кожен, має рівні права та
можливості. Це передбачає вирішення проблем інтеграції – процес адаптації людини до
суспільства та інклюзію – зміну суспільства таким чином, щоб воно включало всіх людей,
незалежно від наявності чи відсутності в них інвалідності. Коли йдеться про людей з
інвалідністю поняття «інклюзія» має позитивну конотацію, тоді як «інтеграція» - негативну.
Ці терміни не взаємозамінні.
Виділяють 3-и принципи інклюзивного суспільства:
1. Рівний доступ: люди з інвалідністю мають таке ж право на доступ до освіти,
медичних послуг та праці, як і будь-хто інший. Однак часто вони стикаються з системними
перешкодами, які позбавляють їх цих можливостей.
2. Лідерство: присутність людей з інвалідністю на керівних посадах допомагає
формувати суспільство, де інклюзія стає нормою.
3. Дестигматизація: для побудови суспільства, яке справді підтримує рівність,
необхідно руйнувати стереотипи та активно боротися з дискримінацією.
Інклюзивна мова – ключовий елемент створення рівності. Спілкуючись із людьми з
інвалідністю, дотримуйтеся простих принципів поваги та індивідуального підходу:
- у розмові залишайтеся собою, будьте відкритими до підтримки, якщо про неї попросять;
- звертайтеся напряму до людини, а не до її супровідника;
- завжди запитуйте, як людині зручніше спілкуватися, наприклад, чи говорити вам
голосніше або повільніше, на якій відстані вам стояти;
- майте терпець, давайте співрозмовнику чи висловити думку, а якщо щось незрозуміло,
уточнюйте.
Як необхідно говорити про інвалідність:
1. Ставте «людину» в центрі висловлювань. Цей підхід підкреслює, що людина
важливіша за її інвалідність. Вирази на кшталт «людина з паралічем», «студенти з
дислексією» або «дитина з синдромом Дауна» є коректними. Та краще завжди
перепитувати, як людина бажає себе називати.
2. Уникайте стереотипів. Інвалідність – це частина життя і розмаїття в
суспільстві, а не щось «героїчне» чи «мученицьке». Такі висловлення натякають, що коли
людина з інвалідністю успішна або продуктивна – це щось нетипове. Уникайте виразів на
кшталт «мужньо долають свою інвалідність». Також небажано використовувати термін
«пережив» або «перемогла» у контексті стану здоров’я.
3. Відмовтеся від поблажливих евфемізмів. Фрази на кшталт «інакше обдаровані»
чи «особливі потреби» створюють враження, що опис інвалідності потрібно пом’якшувати, і
можуть сприйматися як зневажливі. Евфемізми у цьому випадку заперечують реальність та
є спробою уникнути згадки про інвалідність. Термін «Людина з інвалідністю» є більш
нейтральним терміном, ніж людина з інакшими можливостями».
4. Інвалідність – це не хвороба і не проблема. Медична модель розглядає
інвалідність як стан здоров’я, який потрібно «вилікувати», заперечуючи права осіб з
інвалідністю, тоді як благодійна модель змальовує їх як тягар або «проблему», яку мають
вирішити люди без інвалідності, тим самим посилюючи стереотипи. Уникайте слово
«пацієнт» до людей з інвалідністю, які не перебувають під медичним доглядом, і не
характеризуйте їх за діагнозом (наприклад «дислексик).
Фрази на кшталт «страждає на» чи «потерпає від» натякають на безпорадність і
низьку якість життя; краще сказати, що хтось має інвалідність. Не вживайте терміну
«жертва» в контексті інвалідність, якщо це не стосується злочину чи порушення прав, адже
такі слова змальовують людину, як безпорядну.
5. Мова повсякденного спілкування. Більшість людей з інвалідністю нормально
ставляться до більшості слів, які використовуються у повсякденному житті. Можно сказати
«ходімо на прогулянку» людині, яка пересувається в кріслі колісному, або «Ви чули
новини?» людині, яка не чує. Однак, фрази на кшталт «сліпий як кріт», глухий як пень» є
неприйнятними навіть для неформального спілкування. Також слід бути обережними з
метафорами, наприклад, «сліпий до критики».
Неправильна термінологія також буває недоречною і образливою: уникайте фраз «у
мене Альцгеймера» чи «у нього параноя», коли ви щось забули або хтось чомусь сильно не
довіряє. Не використовуйте терміни, пов’язані з інвалідністю, як лайливі вислови.
Навчитися інклюзивного словжитку допоможе Словник безбар’єрної мови.
Зазначення цього дня не в тому, щоб викликати почуття жалю до людей з особливими
потребами, а навпаки, нагадати про рівність таких людей з іншими громадянами. Але не
слід забувати, що ці люди потребують допомоги та соціального захисту через ряд проблем:
1. В нашій країні все ще не створені умови для вільного пересування людей з
інвалідністю на вулицях, у транспорті та в громадських приміщеннях тому багато з них
вимушені майже весь час проводити вдома, сподіваючись лише на допомогу членів сім’ї.
2. Дуже невеликі розміри пенсій з інвалідності не можуть забезпечити
нормальний рівень життя, часто цих коштів не вистачає навіть на необхідне лікування. А
влаштуватися на роботу людям з інвалідністю досить непросто, попри встановлені
державою квоти.
3. Додає прикрощів також недостатнє сприйняття суспільством цих проблем.
4. Тож саме в концентрації уваги на труднощах людей з особливими потребами та
пошуку їх вирішення і полягає важливість цього дня.
Побажаємо людям із особливими можливостями витримки, здоров’я, оптимізму та
втілення у життя їхніх планів, задумів та мрій.
Не бійтеся себе, живіть на всі 100% і неодмінно досягнуте будь чого!
Життя з обмеженими особливостями – ІСНУЄ!